Помним и заботимся - проект

Как создавался проект Помним и заботимся

Ниже расположена таблица с пошаговыми действиями создания проекта Помним и заботимся который создавался активом музейной комнаты Шевченковской общеобразовательной школой Тельмановского района Донецкой обл. в 2013 году.

Проект включает в себя подборку текстовых и фотоматериалов о бывших узниках нацизма и ветеранах Великой Отечественной войны.

Также проект располагает видео презентацией.

Відео-проект

Кадри № 1 – 7:

школа,

життя

Краєвиди

Кадри № 8 - 14

Тривожна музика, кадри війни

Фотоколаж

Відео-проект

Фото зустрічі

Лагідна земле моя!

Тут Сонцю всміхається поле.
До школи дорога знайома щоранку мене зустріча.
Навколо відкриті серця - як небо , безкрає і синє!
Не розлюблю! Не покину …до тебе я думкою лину
Тут - щастя! Тут - доля моя!

1. Бабусю, Бабусю, дивись,яке лагідне сонечко!
А в твоєму дитинстві так само гарно було?
2. Ні, дитинко, в моєму дитинстві була війна…

Ведучий І :
Війна - це вирішення конфліктів між державами Із застосуванням зброї.

Ведучий ІІ:
Все просто і зрозуміло: причини… Наслідки… нападник … переможець…
Так вчать підручники.

Ведучий ІІІ:
Але коли розповідають ветерани, це слово сколихує серце і набуває страшного значення

Ведучий І:
Війна – це скалічені долі.

Ведучий:
Війна – це нескінченні сльози…

Ведучий ІІ:
 … це жах і біль.…
Це поле,охоплене полум’ям…
зруйновані села…
смерть і голод…
чужа земля,концтабори…

Спливають літа. Все менше залишається у пам’яті. Знайти і зберегти відгомін минулих подій – шляхетна справа, яка потребує постійних зусиль і цілеспрямованих дій.

Важливе місце у роботі музейної кімнати Шевченківської ЗОШ І – ІІ ступенів займає вивчення долі людей, яким випало жити у роки воєнного лихоліття.

Це:
1. збір експонатів – свідків тієї воєнної пори
2. пошук матеріалів про учасників бойових дій,
3. зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни,
4. анкетування,

1. допомога ветеранам ,
2. догляд за пам’ятниками загиблим воїнам
3. А ще ми ніколи не забуваємо про людей похилого віку:

Восени допомагаємо прибирати листя у дворі

- Взимку розчищаємо сніг, приносимо води

- Влітку організовуємо краєзнавчі експедиції

- Запрошуємо на свята до школи

- До свят готуємо подарунки

- У шкільній майстерні кипить робота: хтось шиє рукавички, хтось - носки.

- На Різдво приносимо добру звістку до кожної хати, даруємо надію і таких ось янголят – охоронців. Нехай захищають родинний спокій.

( Демонстрація проекту Фотоколаж пам’яті )

В -2:

Коли ми дізналися про проведення акції «Співучасть», думки повернулися у далеку історію.

Ведучий3: - А уявляєте, якби ми могли послати у минуле не тільки думки свої. А й що-небудь дуже важливе, щоб підтримати, віддячити, вберегти?

В-4 Так з’явилася ідея зібрати посилку солдату

від теперішнього та майбутніх поколінь із вдячністю у минуле…

В 1:Ми пошили солдатську сумку, але для того,щоб вона була наповнена лише мирними речами( учні перелічують, що знаходиться у пакеті)

В-2: У музейній кімнаті було проведено виховну годину, присвячену пам’яті наших односельців, яких було угнано до Германії у роки Великої Вітчизняної війни.

В-3: Учнями були зібрані цікаві матеріали про жительку нашого села Краснокутську Меланью Федорівну,яка була остарбайтером у Германії з 1942 по 1945 рік.

В-4: Ми читали спогади Меланьї Федорівни, вивчали документи, дізналися, як слід працювати із архівними даними.

В-1: Краснокутська Меланья Федорівна народилась 13 січня 1924р. в с.Нова Каменка Херсонської области.

Після закінчення 8 класу Чернянської восьмирічної школи Каховського району почала навчатися у Миколаївському суднобудівельному заводі на слюсаря – станочника.

Коли почалася війна, Меланью Федорівну разом з іншими односельцями было насильно вивезено до Германії. С 1942г. по 1945 г. вона працювала у німецькому городі Геттингені.

В-2: «В Германию нас везли в товарном поезде. В каждом вагоне находился немец – надзиратель. На остановках разрешали выходить на перрон, чтобы попить воды, сходить в туалет. На одной из остановок несколько подростков попытались сбежать, но по ним открыли огонь. Все погибли.»

В -3:

Після Перемоги повернулася на батьківщину. Життя було дуже важким у той час. Працювала у с. Гранітне сестрою – хазяйкою. Хотіла навчатися далі, але з-за того,що була в Германії, не дозволяли вчитися далі.

До таких людей у той час усі ставилися з підозрою. Дуже важко було.

У 1948 році Меланья Федорівна вийшла заміж. Виростила трьох дітей. 20 років проробила у дитячому садку, була і вихователькою, і завідуючою.

В-4: Меланья Федорівна Краснокутська пішла з життя у 2004році, змучена важкими хворобами, які стали наслідками важких умов праці і життя у воєнній Германії.

В-1: Тому дуже пам’ятною стала для нас зустріч з донькою Меланьї Федорівни – Краснокутською Валентиною Михайлівною, тому що вона дуже цікаво , чуттєво розповіла нам про життя і долю своїх батьків .

В-2: Дізналися ми ще більше про ті жорстокі часи.

В-4:Що відчуваєш після таких зустрічей?!

- Сум і печаль.

В-3: А ще дуже хочеться скоріше побігти додому, на хвилинку притиснутися до мами, схопити зі столу що-небудь смачненьке, сісти у теплій хаті і … -

радіти теплу,

Коханим людям,

Життю.

І замислитися: Як добре, що все це у нас є!

В-1: А чи цінуєте ви кожну мить?

В-2:

А чи давно ви, заплющивши очі, підносили до обличчя свіжу хлібину і вдихали її ЖИВИЙ - духмяний подих?!

В-3: А чи помітили ви, якими кольорами сьогодні вранці спалахнуло морозне небо, зустрічаючи сонячне проміння?!

В-4: Вдихайте!

Цінуйте!

Любіть!

Насолоджуйтесь кожною миттю –

бо це є мить життя…

В1 :

Скільки людей у зігнанні, у концтаборах, у окопах

Великої Вітчизняної війни саме про таку мить мріяли, як про найбільше щастя!

В-4:

Ми пам’ятаємо про них і зробимо усе, щоб війна ніколи не поверталася.

В-2:

І коли-небудь, десь у далекому, далекому майбутньому наші онуки запитають нас:

В-1:

«Бабусю, дивись, яке сонечко чудове! А у твоєму дитинстві теж так гарно все було?»

Ми зможемо усміхнено сказати: «Так, дитинко.

І це лагідне сонце, і безкрає небо,і золоте поле, і щасливе життя я заповідаю тобі у спадок!