Дата: . Время: .
Автор: .
Место работы: .

Загальні вимоги до уроку такі:
• проведення уроку на основі сучасних наукових досяг­нень, передового педагогічного досвіду, закономірностей навчального процесу;
• проведення уроку на основі методик гуманних дидак­тичних концепцій;
• особистісна спрямованість, тобто забезпечення учням умов для самореалізації та ефективної навчально-пізнаваль­ної діяльності з урахуванням їхніх інтересів, потреб, на­хилів, здібностей та життєвих настанов;
• оптимальне поєднання і системна реалізація на уроці дидактичних принципів;
• встановлення міжпредметних зв'язків, які усвідомлю­ються учнями;
• зв'язок із раніше засвоєними знаннями, навичками, уміннями, опора на досягнутий рівень розвитку учнів;
• актуалізація, стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості учня: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-вольової, фізичної, моральної тощо;
• логічність, вмотивованість і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності учнів;
• ефективне застосування сучасних дидактичних за­собів, особливо — комп'ютерних;
• тісний зв'язок із життям, першою чергою — з особис­тим досвідом учня;
• формування практично необхідних знань, навичок, умінь, ефективної методики навчально-пізнавальної діяль­ності;
• формування мотивації навчально-пізнавальних дій, професійного становлення, потреби постійної самоосвіти;
• діагностика, прогнозування, проектування і плануван­ня кожного уроку.
Окрім цього, кожен урок має сприяти ефективній реалізації основних функцій дидактичного процесу — освітньої, розвиткової, виховної та самовдосконалення. В контексті сучасних концепцій навчання на перший план, замість освітньої, виходить виховна функція дидактичного процесу — формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості. Це вимагає, безумовно, зміни парадигми уроку з метою формування духовного світу учня, допомоги в йо­го самоактуалізації та самореалізації, визнання права бути суб'єктом навчального процесу і формування суб'єкт-суб'єктних взаємин на кожному уроці. Така парадигма має бути гуманною і особистісно спрямованою. Відповідно, грунтовно змінюється зміст цих функцій та вимоги до уроку.
Виховні вимоги до уроку:
— формування і розвиток в учнів національної свідо­мості, самосвідомості та ментальності, провідних рис грома­дянина своєї держави;
— формування в учнів високої духовності, підвалину якої мають становити загальнолюдські, національні та про­фесійні цінності, широка моральна, правова, екологічна, політична, художньо-естетична й фізична культура;
— формування і розвиток в учнів активної життєвої на­станови, допомога в самоактуалізації та самореалізації у на­вчальному процесі та майбутній професійній діяльності;
— вміле поєднання дидактичних, розвиткових і виховних завдань кожного уроку та їх творче спрямування на формування і розвиток всебічно і гармонійно розвиненої особистості;
— формування і розвиток мотивації постійного само­вдосконалення і змістовної професійної діяльності шляхом реалізації потенційних інтелектуальних, фізичних та інших можливостей;
— підпорядкування виховної мети кожного уроку за­гальній меті виховання тощо.
Розвиткові вимоги до уроку:
— спрямованість кожного уроку на максимальний роз­виток духовних, інтелектуальних, фізичних і творчих здібностей кожного учня, його провідних психічних рис;
— направленість кожного уроку на «зону найближчого розвитку» учня та її творче проектування і реалізація;
— проведення занять з урахуванням індивідуально-психічних особливостей кожного учня та активна допомога в його самовдосконаленні тощо.
Дидактичні вимоги до уроку:
— чітке визначення освітніх завдань кожного уроку та їх творче поєднання із загальною метою вивчення конкретного предмета й формування особистості учня в навчально-виховному процесі;
— оптимальне визначення змістового компонента кож­ного уроку з урахуванням особистісної спрямованості на­вчально-виховного процесу;
— широке використання методів, прийомів і способів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів та їхнього творчого розвитку;
— творчий підхід до обгрунтування методики проведен­ня кожного уроку;
— опора на загальнолюдські цінності в застосуванні принципів навчання;
— забезпечення активного зворотного зв'язку, дієвого контролю і управління тощо.
Крім зазначених, обов'язково слід мати на увазі й інші вимоги до уроку:
— організаційні (чіткість, раціональне використання ча­су, обладнання, дисципліна тощо);
— управлінські (цілеспрямованість, оперативність, кон­кретність, стиль управління тощо);
— санітарно-гігієнічні (температура, освітленість, працездатність, перевтома тощо);
— етичні (рішучість, вимогливість, принциповість, справедливість, тактовність тощо);
— психологічні (врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, психічного стану учнів і вчителя, наст­рою вчителя та ін.) тощо.
Класифікацій уроків є десятки. Проблема ця дуже складна і не вирішена остаточно ні у світовій, ні у вітчиз­няній дидактиці.
Сучасна класифікація уроків здійснюється на основі ди­дактичної мети. Авторами такої класифікації є В. О. Онищук, М. А. Сорокін, М. І. Махмутов та ін.
Основні типи уроків у сучасній вітчизняній школі:
комбіновані (змішані) уроки;
• уроки засвоєння нових знань;
• уроки формування навичок і вмінь;
• уроки узагальнення і систематизації знань;
• уроки практичного застосування знань, навичок і умінь;
• уроки контролю і корекції знань, навичок і вмінь.

Така класифікація є найзручнішою для планування, прогнозування діяльності вчителя, обгрунтування методики кожного уроку.
Кожен тип уроку має свою структуру, тобто етапи побу­дови уроку, їх послідовність, взаємозв'язки між ними. Ха­рактер елементів структури визначається завданнями, які слід постійно вирішувати на уроках певного типу, щоб найбільш оптимальним шляхом досягти тієї чи іншої дидак­тичної, розвиткової та виховної мети уроку. Визначення і послідовність цих завдань залежать від логіки і зако­номірностей навчального процесу. Зрозуміло, логіка за­своєння знань відрізняється від логіки формування навичок і вмінь, а тому і різниться структура уроків відповідних типів. Кожний тип уроку має свою структуру.
• Комбінований урок: перевірка виконання учнями до­машнього завдання практичного характеру; перевірка, оцінка і корекція раніше засвоєних знань, навичок і вмінь; відтворення і корекція опорних знань учнів; повідомлення теми, мети і завдань уроку та формування мотивації учіння; сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу; ос­мислення, узагальнення і систематизація нових знань; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання. З усіх зазначених типів комбінований урок найпоширеніший у су­часній загальноосвітній школі. Йому належить 75—80 відсотків загальної кількості уроків, що проводяться. Цей тип уроку здебільшого використовується в початкових і се­редніх класах.
Розкриємо зміст основних етапів комбінованого уроку.
Підготовка вчителя до уроку. Цей етап передбачає: вив­чення учнів класу; стилю викладання інших вчителів у цьо­му класі; докладне вивчення змісту навчального матеріалу; планування навчальної роботи; підготовку навчально-ма­теріальної бази.
Підготовка вчителя до конкретного уроку. В. О. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя. Його підготовка до конкретного уроку включає: формулювання теми; визначення виховної, розвиткової та дидактичної цілей уроку; підбір конкретного матеріалу до теми; визначення структури вибраного типу уроку; визна­чення методики уроку; підготовку дидактичних засобів і ма­теріалів; визначення форми контролю й оцінки знань, на­вичок і вмінь; визначення місця й ролі спостереження, де­монстрування засобів наочності і опитування в рамках уро­ку; перевірку своєї готовності до уроку; перевірку готов­ності учнів до уроку.
Тематичне планування передбачає визначення типу уро­ку; визначення обсягу навчального матеріалу; підготовку за­собів наочності, використання технічних засобів навчання й підбір фактичного матеріалу.
Поурочний план включає дату проведення уроку, його порядковий номер за тематичним планом; назву, тип уроку і його мету; структуру уроку; зміст уроку; методи роботи вчителя й учнів; навчальне обладнання і домашнє завдання.
Початок уроку. Організація активної участі учнів в уроці є важливою методичною проблемою. Вона не повинна за­бирати багато часу, тому учнів бажано залучати до навчаль­но-пізнавальної діяльності з першої хвилини уроку. Для цього початок уроку має бути динамічним, давати учням за­ряд енергії, бадьорості, діловитості. Урок починається так: взаємне вітання вчителя й учнів; перевірка відсутніх; пе­ревірка зовнішнього стану приміщення; перевірка робочих місць та зовнішнього вигляду учнів; організація уваги.
Важливість повторювально-навчальної роботи зумовлена трьома причинами:
1) більш відповідальним ставленням учнів до підготов­ки до уроку, бо їхні знання обов'язково перевіряються;
2) актуалізацією знань учнів під час перевірки, що сприяє усвідомленню, поглибленню, систематизації та закріпленню навчального матеріалу;
3) спрямованістю повторення і перевірки знань на роз­виток мовлення та мислення учнів. Тому ця робота має бу­ти творчою і, водночас, націленою як на окремого учня, так і на весь клас.
З цією метою можна застосувати індивідуальне усне опитування, фронтальне та інші види опитування з поуроч­ним оцінюванням.
Повідомлення теми, цілі й завдань уроку. Тему кожного уроку вчитель повідомляє на початку заняття або роботи над новим матеріалом. При цьому важливо чітко її сформу­лювати, визначити завдання уроку й основні питання, які учні мають засвоїти.
Мотивування вчителем навчально-пізнавальної діяль­ності учнів має відбуватися протягом всього уроку. Воно спрямоване на формування і розвиток в учнів широких інтересів, потреб в різноманітних знаннях, чітких життєвих перспектив, професійної орієнтації та самовдосконалення. Мотиви — це внутрішні імпульси, які спонукають учня до активної навчально-пізнавальної діяльності.
Пояснення матеріалу. Цей етап повинен відповідати та­ким вимогам: учитель має продумати своє місце в класі, щоб його було чути і видно всім учням; не ходити по кла­су; говорити голосно і чітко; темп розповіді має бути розміреним; мова доступною. При цьому важливо спирати­ся на попередній досвід учнів; виділяти істотне й головне в навчальному матеріалі; послідовно викладати тему; викори­стовувати ілюстративний і демонстраційний матеріал.
Сприймання, осмислення і засвоєння нового матеріалу. Сприймання є першим етапом процесу засвоєння учнями нового матеріалу. Воно найбільш успішне, коли правильно поєднано виклад матеріалу, наочні посібники та самостійну роботу учнів. Осмислення знань — це заглиблення в суть явищ, процесів, які вивчаються. Воно передбачає насампе­ред розкриття внутрішніх закономірностей цих явиш. Ос­новними прийомами такої роботи є аналіз і синтез, абстра­гування і конкретизація, порівняння й узагальнення, моде­лювання, класифікація тощо.
Формування навичок і вмінь. Разом із засвоєнням на­вчального матеріалу учні засвоюють різноманітні навички та вміння, що формуються на основі знань. Основні компо­ненти формування навичок і вмінь: розбір і засвоєння пра­вила, яке лежить в основі навички; подолання труднощів під час набуття навички; вдосконалення й автоматизація навички; закріплення досягнутого рівня навички та викори­стання її на практиці. Основним методом формування на­вичок є вправи.
Підбиваючи підсумки уроку, вчитель коротко повідомляє цілі уроку і визначає, чи досягнуті вони, оцінює дисципліну як окремих учнів, так і всього класу.
Домашнє завдання. Методика передбачає чітку систему домашніх завдань; визначення і конкретизацію окремого домашнього завдання; визначення часу на ознайомлення з ним учнів; дохідливість домашнього завдання; інструктаж про його виконання.
• Урок засвоєння нових знань: перевірка домашнього за­вдання, актуалізація і корекція опорних знань; повідомлен­ня теми, цілей і завдань уроку; мотивування учіння; сприй­мання й усвідомлення учнями фактичного матеріалу, ос­мислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу; узагальнення і систематизація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.
• Урок формування навичок і вмінь: перевірка домашнь­ого завдання, актуалізація і корекція опорних знань, нави­чок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); пер­винне застосування нових знань (пробні вправи); са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку і повідомлення домашньо­го завдання.
• Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань; узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповіднихнаукових ідей; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
• Урок практичного застосування знань, навичок і вмінь: перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань, навичок і вмінь; повідомлення теми, цілей і завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; осмис­лення змісту й послідовності застосування способів вико­нання дій; самостійне виконання учнями завдань під кон­тролем і за допомогою вчителя; звіт учнів про роботу і тео­ретичне обгрунтування отриманих результатів; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.
• Урок контролю і корекції знань, навичок і вмінь:
повідо­млення теми, цілей та завдань уроку; актуалізація мотивації учіння учнів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислення учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учня­ми знань у стандартних і змінних умовах; перевірка, аналіз і оцінка виконаних під час уроку робіт; підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.
Методика визначених типів уроків складається з трьох частин:
— організація роботи — 1—3 хв.;
— основна частина (формування знань, навичок і вмінь; їх засвоєння, повторення, закріплення і контроль; застосування на практиці тощо) — 35—40 хв.;
— підведення підсумку уроку і повідомлення домаш­нього завдання — 2—3 хв.
Творчі педагоги постійно вдосконалюють методику про­ведення класичного уроку, в результаті чого в навчальний процес впроваджуються нестандартні уроки.
Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання і методику проведення таких занять. Найпоширеніші серед них — уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки—ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки, театралізовані уроки, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки-сумніви, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-концерти, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.
Нестандартні уроки спрямовані на активізацію навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів, бо вони глибоко зачіпають емоційно-мотиваційну сферу, формують дух змагальності, збуджують творчі сили, розвивають творче мислення, фор­мують мотивацію навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності. Тому такі уроки найбільше подоба­ються учням і викликають у них творчий інтерес.
Отже, форма організації навчання є важливою дидактич­ною проблемою, яка безпосередньо впливає на результатив ний компонент навчального процесу. Вона тісно пов'язана з методами і засобами навчання, бо кінцевий результат визна­чається комплексом дидактичних умов, серед яких важливе місце посідають організаційні форми навчання.

Просмотров: (3776)

вверх на главную